Підготовка до Великодня

За тиждень до Великодня, у вербну (лозову) неділю, в усіх церквах відбувається урочистий обряд освячення ритуальних галузочок, що після цього набувають магічної сили.

                

Першими намагалися взяти гілочки діти, адже, кому дістанеться найбільша, «той буде найщасливішим». При цьому годилося проковтнути пухнастого котика, «щоб горло не боліло». Із церкви приносили освячену вербу й легенько шмагали нею всіх членів сім’ї і худобу; пізніше цією гілкою перший раз виганяли корову в череду. Або ж саджали її на городі: коли виросте — захищатиме город від граду. Коли в сім’ї була дівчина на виданні, то їй ще й приказували: «Аби собі хлопця знайшла і скоріше заміж пішла». Хлопці намагалися ще біля церкви доторкнутися вербовою гілочкою до дівчини, яка подобалася, бо вірили: хто першим доторкнеться, той буде її нареченим.

Після вербної неділі нерідко поверталося похолодання, про це нагадують прислів’я: «Прийде тиждень вербовий — бери віз дубовий», «Дме вербич — кожух теребич», «Прийшла вербниця — назад зима вернеться».

Останній тиждень Великоднього посту склався у побуті українців так, що кожен день тижня мав своє особливе значення.

У понеділок матері раненько будили дівчат, нагадуючи, що «недалечко красне яєчко», а тому треба «помити хату».

І починалося прибирання в оселі: мастили стіни, вимивали лаву, стіл, мисник, двері й підвіконня. Потім ішли на город, щоб посіяти все насіння до чистого четверга.

У вівторок жінки займалися пранням, готували святковий одяг. Чоловіки рубали дрова для випікання пасок.

У середу під вечір годилося впоратися з городом і час був починати вчиняти тісто на паски. Дівчата готувалися писати писанки, а хлопці прибирали подвір’я.

Із четвергом пов’язано чи не найбільше обрядів. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалась принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих сил. У чистий четвер годилося готувати сирні баби — паски. Звичайні паски мали свою технологію приготування і випікання. Крім жовтих пасок, в Україні відомі й інші сорти — білі (випікаються у п’ятницю) і чорні — у суботу. Жовті паски вчиняли з пшеничного борошна і жовтків, вони призначалися сонцю і небу. Білі — покійникам і повітрю, «щоб не приносили лиха», чорні — господарям і родючій землі.

Випікаючи паски, дотримувалися різних обрядодій. Особливо стежили, щоб не порушити звичаєвих форм, коли саджали паски у піч. Усіх, хто був у хаті, просили вийти надвір, «щоб не потривожити пасок» та «щоб вони не опали». Саджаючи паски, господиня читала спеціальну молитву:

«Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай усі (перелічуються родичі й члени родини), коли живі, будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ростеш ти. Світи нам, паско, як світить сонце ясне, щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична… »

Звичайно, що це текст умовний, бо кожна господиня висловлювала його залежно від свого вміння й поетичних уподобань, але головна умова — у словах має звучати світлість і шаноба до людей і природи.

Годилося також купати в цей день дітей, аби від них усі хвороби відійшли. А нині вже й дорослі вважають за обов’язкове скупатися цього вечора.

У Великодню п’ятницю родинне життя набувало особливого настрою: розмовляли розважливо, ніхто не дратувався, не кричав, не сварився. Увечері йшли до церкви на плащаницю. П’ятниця — велике і карне свято, не годилося нічого робити в цей день, особливо пускати кров з худоби, птиці. Цього дня був строгий піст.

Надходила Велика субота, яка завершувала чистий тиждень. Готували кошики, фарбували крашанки, у печі готувалося смажене й варене їство (на Великдень це робити — гріх). Якщо не вдалися жовті паски у четвер, то їх повторно випікають у суботу. Непомітно спливає день, і вже родинами вирушають на всеношну до церкви.

Для освячення на Великдень традиційно готують кошик, у якому мали бути: паска, сир, крашанки, печене порося, масло, сало, ковбаса, хліб, сіль. А нині ще й зелень можна покласти. Не забуваймо, що невеликих пасочок має бути декілька: щоб залишити в церкві, обмінятися зі знайомими, дати комусь по дорозі, хто не мав змоги бути в церкві на освяченні.